Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (March 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Liverpool, United Kingdom, 2026. - 183 p.

181 Ключові слова: мовленнєвий етикет, національна культура, дистанція влади, Гірт Хофстеде, козацькі традиції, ділова комунікація, менеджмент. Комфортне життя в громаді неможливе без поваги до спільних правил і законів. Саме ця впорядкованість стосунків між людьми і визначає рівень нашої соціальної культури. Соціальна культура – явище загальнолюдське. Вона є атрибутом будь-якого суспільства і водночас завжди має етнічні (національні) особливості [1, с. 11]. Розглядаючи соціальну культуру як систему правил, неможливо оминути її ядро – національні традиції спілкування. Мовний етикет у цьому контексті виступає як своєріний "паспорт" людини, що свідчить про її приналежність до певної культури. Мовний етикет – це система словесних форм ввічливості, узвичаєних у певному суспільстві, певній спільноті (етнічній, територіальній, соціальній). Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) та граматикою (правилами поєднання знаків) [1, с. 29]. Ці правила і норми сягають корінням глибокої давнини. Вони формувалися на основі досвіду взаємодії між різними верствами населення, у різних народів та культур, і передавалися крізь віки, постійно доповнюючись і вдосконалюючись. Так, ще великий князь Володимир Мономах (1053-1125) у славетному «Поученні», звертаючись до своїх дітей, та всіх, хто слухатиме його «грамотицю», радив: «при старших годиться мовчати, премудрих слухати», «бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати», «не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові», «брехні остерігатись», «не проминути ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовити» [1, с. 25-26]. Особливе місце в історичному аспекті формування нашого етикету посідає також доба Козаччини. Саме тоді вкорінилася унікальна форма звернення, яка поєднувала військову дисципліну з глибокою демократичністю. Козаки зверталися один до одного «пане-брате» або «товаришу». Слово «товариш» тоді не мало радянського ідеологічного забарвлення, а означало людину, з якою ділили спільну долю (товар) і за яку готові були віддати життя.