Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (March 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Liverpool, United Kingdom, 2026. - 183 p.

63 прикрашені і не лестиві слова, але її голос сягає тисячоліть завдяки богові [3]. Порівняймо: у Вергілія Аполлон також вгамовує цей шал: « Та у печері віщунка, іще не приборкана Фебом, / В шалі бушуючи, пробує, чи не удасться позбутись / Бога великого з серця. Та бог тим більше уста їй / Спінені тисне, і серця їй дикість приборкує дужче, / І втихомирює » [1, с, 130]. Так виникає ще один парадокс пророчого слова: істина звучить як божевілля. У майбутньому у світовій літературі з’явиться ціла низка персонажів-правдолюбів, яких оголошуватимуть божевільними. Отже, в античній традиції парадокс пророчого слова проявляється в кількох типових моделях: герметичне слово дельфійського оракула (Піфія), яке потребує тлумачення; трагічне пророцтво Кассандри, якому не вірять попри його ясність; екстатичні видіння Сивілли, сприйняті за божевілля чи одержимість. Через ці образи культура осмислює проблему меж між знанням, мовленням і вірою. Парадокс пророчого слова зберігає актуальність упродовж усієї європейської культурної історії. Він стає основою для численних літературних сюжетів, у яких досліджується природа істини, відповідальність пророка та можливості слова передати знання про майбутнє. Подальше дослідження парадоксу мовленого як культурної проблеми розглядаємо в діахронічній перспективі: якщо для античності слово «темне», але при цьому авторитетне, то в добу модернізму (як, наприклад, у драматургії М. Метерлінка) воно безсиле висловити жах перед Невідомим. Натомість у літературі доби постмодерну, попри концепти бібліотеки і слова загалом як одних з основних, слово інтерпретується випадковим, що відповідає ігровому й іронічному дискурсу постмодернізму. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Вергілій. Енеїда. Київ : Дніпро, 1972. 354 с. 2. Есхіл. Орестея. Есхіл. Трагедії . Київ. Дніпро, 1990. С. 174 – 303.