Proceedings of the International scientific and practical conference ―Advances in Science and Humanity‖ (March 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Vienna, Austria, 2026. - 176 p.

144 Російської імперії – «самодержавство – православ’я – народність». у 1830-х роках розгорілася доволі гостра суспільна полеміка з питань культурного характеру, щодо «малоросійських» цінностей і претензій (С.О. Наумов «МАЛОРОСІЙСЬКИЙ ПРОЕКТ» ХІХ СТ. VS «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ»). Коротко, можна сказати, що предметом цієї дискусії (яка проходила у листуванні на сторінках періодики) були проблеми визначення етнічної ідентичності українців, української мови як повноцінної літературної. Російські публіцисти, літератори, науковці (В. Бєлінський, М. Погодін, Б. Мінде, М. Греч, М. Добролюбов, М. Катков) безапеляційно заявляли, що українська мова (за їхньою термінологією – «малороссийский язык») – це діалект великоросійської мови, зіпсований польськими впливами. показовою у цьому плані є позиція «великого російського демократа» В. Бєлінського, який на початку сорокових років надрукував низку рецензій на публікації українською мовою. Цитата з Вікіпедії: ―Малоросія ніколи не була державою… Плем'я може мати тільки народні пісні, але не може мати поетів, великих поетів мають тільки великі народи… Живим доказом цієї істини є Гоголь, в його творах зустрічаємо багато одвічних українських елементів, яких немає і не може бути в російській прозі, але хто ж називає його українським?‖, яскраво свідчить про ставлення до українскої мови і культури в цілому. Опонентами в цій дискусії виступали українські інтлектуали М. Максимович, М. Костомаров, Г. Квітка-Основ’яненко. З одного боку, можна сказати, що що імперська влада, ще починаючи з другої половини ХVIIІ ст., здійснювала дискримінаційну політику щодо України. З іншого, що від кінця XVIII до середини XIX століття українські інтелектуали, які досліджували історію свого народу, переважно підтримували його претензії на автохтонність, вважаючи його коріння давніми киянськими часами. Одночасно вони сприймали Україну (Малоросію) як невід'ємну частину російської імперії. Проте з середини XIX століття українська історіографія почала розвивати нові підходи до питань ролі та місця українського етносу в загальному історичному процесі, а також до формування української етнічної ідентичності.