Proceedings of the International scientific and practical conference ― Education and Scientific Progress‖ (February 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Manchester, United Kingdom, 2026. - 206 p.

131 l'imagination de la matière» (1941; англ. переклад – «Water and Dreams: An Essay on the Imagination of Matter» [1]) заклав теоретичну основу для досліджень гідропоетики. Для нього стихії, зокрема вода, є елементами у досократичному сенсі, і тому є водночас і «внутрішніми» і «зовнішніми». Під водою Г. Башляр розуміє «actual ponds and streams, as well as bodies of water that populate our dreams and reveries» [1, с. 7]. І саме у мистецтві ХХ століття, передусім модерністському, гідропоетика набуває екзистенціального змісту, стає своєрідною мовою досвіду людського існування. У творчості іспанця Федеріко Гарсіа Лорки та українця Євгена Плужника вода стає засобом пізнання світу, завдяки якому підкреслюються філософські аспекти життя, пошуки істини у трагічній та жорстокій дійсності. Зіставлення іхтіоморфних образів у творчості обох поетів дозволяє виявити фундаментальну розбіжність у сприйнятті глибинних станів води. Якщо у Ф. Гарсіа Лорки риба часто асоціюється з вісником смерті, то у Є. Плужника вона стає ключем до розуміння внутрішньої стабільності буття навіть за умов зовнішньої катастрофи. Розглянемо поезію Є. Плужника «Вирує море. Кожен дальший вал...»: «Вирує море. Кожен дальший вал Усе страшніша підіймає прірва... Весь хаос вод цей невгавущий шквал З безодні супокою вирвав! І дивно знать, що десь на глибині, Усе незмінне, непорушне навіть, І лиш дельфін в принишклім табуні Своє маля напучує і бавить! О, хаосе, я пізнаю тебе!» [2]. У цьому творі гідропоетичний код Є. Плужника оперує опозицією «поверхня / глибина». «Невгавущий шквал» та «хаос вод» репрезентують зовнішній, феноменальний світ, сповнений плинності та страху. Однак онтологічний акцент зміщується на «безодню супокою» – цей образ виступає