Proceedings of the International scientific and practical conference ― Education and Scientific Progress‖ (February 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Manchester, United Kingdom, 2026. - 206 p.

74 В умовах війни соціальні інституції часто зазнають подвійного тиску: з одного боку — фізичного руйнування та ресурсного виснаження, з іншого — моральної девальвації, коли норми справедливості, відповідальності та солідарності поступаються логіці виживання будь-якою ціною. За відсутності Sittlichkeit індивідуальна моральна автономія залишається ізольованою і поступово виснажується, що призводить до зниження життєвого тонусу, втрати суб’єктності та зростання вітальної віктимності. За таких обставин інституційна етичність виступає необхідною умовою збереження вітальності як індивідуального і колективного ресурсу. Освіта у воєнний час є одним із ключових носіїв Sittlichkeit , оскільки вона забезпечує трансляцію не лише знань, а й ціннісно-смислових орієнтацій, що формують життєстійкість. Освітні інституції створюють простір, у якому моральна автономія особистості отримує культурне й соціальне підкріплення, а орієнтація на життя та гідність закріплюється як норма. Навіть в умовах війни освіта зберігає здатність протидіяти дегуманізації, формуючи критичне мислення, відповідальність і здатність до смислотворення, що безпосередньо впливає на рівень вітальності. Право як соціальний інститут у системі Sittlichkeit виконує функцію нормативного захисту гідності та суб’єктності. У воєнний час правові гарантії набувають не лише формально-регулятивного, а й глибоко антропологічного значення, оскільки вони фіксують межі допустимого насильства та зберігають ідею відповідальності навіть у ситуації надзвичайних загроз. Право підтримує вітальність, забезпечуючи мінімальний рівень передбачуваності й справедливості, без якого життєстійкість особистості стає неможливою. Через правові механізми Sittlichkeit втілюється у практиках захисту прав людини, соціальної підтримки та відновлення справедливості. Гуманітарні служби та психосоціальні практики становлять ще один важливий рівень інституційної етичності, у межах якого Sittlichkeit безпосередньо «прошиває» вітальну безпеку. Вони спрямовані на відновлення життєвого тонусу, смислових орієнтирів і здатності до активної дії у людей, що