Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Global Development‖ (February 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 229 p.

98 Сьогодні за межами Батьківщини опинилося багато українців: за даними уряду їх загальна кількість сягає 25 мільйонів, з яких 7,5 мільйонів виїхали після лютого 2022 року. Цей процес не припиняється: станом на кінець 2025 року, за оцінками Національного банку України, кількість мігрантів у першій половині року зросла на 60 тисяч, у порівнянні з 200 тисячами у 2024-му, а восени 2025 року, на тлі енергетичної кризи спостерігався значний стрибок показників - майже 60 тисяч осіб за сезон [1]. Така динаміка актуалізує необхідність розширення зав’язків з українською діаспорою, залучення її політичного, економічного, інтелектуального потенціалу для встановлення стосунків з країнами проживання українців, для посилення ролі нашої держави у світовому співтоваристві. В цьому контексті посилюється інтерес громадськості до історії, повсякденності, надбань у сфері економіки, культури, освіти, науки, мистецтва, літератури української діаспори, взаємовпливів і взаємозв’язків їх з українцями материкової батьківщини [2, с. 22-23 ]. Великий внесок у розширення уяви про закордонне українство вносять професійні історики, які досліджують різні аспекти життя української діаспори в ті чи інші історичні періоди. Особливий інтерес викликає друга половина ХХ століття, коли вимушена еміграція під час та після Другої світової війни об’єдналася з попередніми еміграційними потоками та активізувала суспільно- політичну та культурну роботу. Ключове значення для розкриття означених проблем має вибір теоретико-методологічних підходів. Цій проблемі присвячені роботи багатьох українських та зарубіжних авторів. На особливу увагу заслуговують праці Б. Андрусишина [3], Л. Біловус [4], В. Гриневича [5], Я. Калакури [6], які розробили методологічні засади дослідження еміграційного середовища. Зарубіжні дослідники О. Субтельний [7], А. Мотиль [8], В. Сатзевич [9] та ін. аналізують феномен українського націоналізму, порівнюють діаспорні структури українців Західної Європи, США і Канади. Своєчасним є вивчення ролі зарубіжних українців у зміні напрямку етнокультурних процесів в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст., їхнього впливу на процеси національної консолідації, збереження