Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Global Development‖ (February 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 229 p.

106 бути використані для пріоритизації ризиків, підвищення обґрунтованості управлінських рішень і моніторингу ризик-профілю підприємства в динаміці. Ключові слова: безперервність бізнесу; BCM; ризик-оцінювання; якісні методи; кількісні методи; Business Impact Analysis; молокопереробна промисловість; індекс ризику. Трансформація умов функціонування українських підприємств у період воєнної економіки актуалізує проблему забезпечення безперервності бізнесу як здатності зберігати критичні функції та відновлюватися в прийнятні строки після збоїв. Для молокопереробної промисловості ця проблема є особливо гострою через поєднання безперервного технологічного циклу, залежності від швидкопсувної сировини, необхідності підтримання холодового ланцюга та високої чутливості до енергетичних і логістичних порушень. Навіть короткострокове припинення електропостачання або логістики може призвести до втрати значних обсягів сировини, фінансових втрат і порушення контрактних зобов’язань [1]. У практиці управління підприємствами ризики безперервності бізнесу часто ототожнюються із загальними підприємницькими ризиками. Однак ризик безперервності бізнесу є специфічною категорією і пов’язаний не зі зниженням ефективності діяльності, а з можливістю переривання критичних бізнес- процесів підприємства. У нормативній логіці систем менеджменту безперервності бізнесу ключову роль відіграють системна оцінка ризиків і Business Impact Analysis (BIA), що відповідає підходам ISO 22301 та узгоджується з принципами ризик-менеджменту ISO 31000 [2; 3]. Водночас у прикладній практиці підприємств ризики безперервності часто оцінюються фрагментарно: переважає експертне ранжування без подальшого переходу до розрахунку наслідків, або, навпаки, застосовуються окремі кількісні розрахунки без коректної ідентифікації та структурування ризиків критичних процесів. Це ускладнює пріоритизацію заходів, розподіл ресурсів і обґрунтування інвестицій у стійкість.