Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Global Development‖ (February 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 229 p.

107 Аналіз сучасних підходів до оцінювання ризиків показав, що існують дві основні групи методів: якісні (експертні оцінки, сценарний аналіз, SWOT- аналіз) та кількісні (імітаційне моделювання, оцінювання втрат, статистичні методи). Їх застосування має різну аналітичну функцію. Якісні методи є найбільш ефективними на етапі ідентифікації ризиків, оскільки дозволяють враховувати слабко формалізовані фактори: організаційні особливості, людський фактор, поведінкові реакції персоналу, специфіку логістичних процесів. Однак вони не дозволяють оцінити масштаби можливих втрат. Кількісні методи, навпаки, забезпечують числову оцінку наслідків ризиків і дають можливість обґрунтовувати управлінські рішення, але потребують стабільних даних і тому є менш ефективними на початкових етапах аналізу. У результаті дослідження встановлено, що проблема полягає не у виборі одного з підходів, а в їх неправильному використанні. Якісні та кількісні методи виконують різні функції в циклі управління ризиками і повинні застосовуватись послідовно. Метою дослідження є обґрунтування інтегрованого (послідовного) використання якісних і кількісних методів оцінювання ризиків безперервності бізнесу молокопереробних підприємств та формалізація порогів переходу від якісної до кількісної оцінки. Завданнями є уточнення складу критичних процесів у галузевому контексті; визначення функціональної ролі методів оцінювання на різних етапах циклу BCM; розроблення інтегрального показника критичності ризику та агрегованого індексу ризику порушення безперервності підприємства. Методична логіка дослідження базується на комбінуванні: (а) якісних підходів (експертні інтерв’ю, аналіз інцидентів, сценарний аналіз, матриця «ймовірність - наслідки») для формування реєстру ризиків; (б) кількісних підходів (BIA, оцінювання втрат, сценарні розрахунки) для вимірювання наслідків і вибору економічно доцільних заходів реагування. Такий підхід узгоджується з поширеною в управлінні ризиками практикою переходу від