Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, technology and culture: integration and prospects‖ (August 25-27, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Warsaw, Poland, 2025. - 35 p.

16 В історію світової медицини Василь Парменович Образцов увійшов як засновник вчення про методичну пальпацію черевної порожнини. Цим вченням він довів можливість і необхідність вивчення анатомії на живій людині. До робіт Образцова черевна порожнина цікавила практичного лікаря лише з точки зору визначення границь і подекуди властивостей печінки, селезінки, блукаючої нирки та випадково знайденої пухлини. Поняття про визначення топографії органів черевної порожнини на живій людині було описано саме професором Образцовим. Підручники з діагностики того часу прямо вказували на те, що нормальний шлунок майже ніколи неможливо достатньо розпізнати через черевні покриви. Гленар, сучасник Образцова, також почав пальпувати органи черевної порожнини, але лише за наявності у них патології. Образцов навчав студентів пальпувати в черевній порожнині здорові органи і тим самим надавав можливість при пальпації визначати й патологічні зміни у цих органах. В своїй промові, проголошеній на щорічних зборах Товариства київських лікарів у 1915 році він казав, що «лише приблизно з половини минулого століття почали пальпувати опущені органи і серед них перш за все опущену або блукаючу нирку...». Отже, основними напрямками, які цікавили Образцова, були хвороби шлунково-кишкового тракту та серця. У ці напрямки він вніс принципово нове, тут він прямував, за висловом М. М. Волковича, «ніби із випередженням часу»… І хоча роботи Образцова належать здебільшого до рентгенівської доби, проте вони аж ніяк не втратили свого значення. Важливо зазначити, що майже всі висунуті ним положення були повністю підтверджені в подальшому рентгенологічно. Запропоновані ним методи дослідження не втратять своєї цінності доти, доки існують, з однієї сторони, хворий, який потребує допомоги, а з іншої – досвідчений лікар, який прагне за допомогою дарованих йому Богом органів чуття і накопичених ним знань у будь-яких умовах розібратися у стані організму хворого. Жодні технічні удосконалення не здатні і не повинні повністю замінити безпосереднє сприйняття лікаря, який зобов‗язаний усіляко