Proceedings of the International scientific and practical conference “Integrative science, technology and cultural development” (November 10-12, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2025. - 141 p.

49 Регулятивна політика у такій оптиці - це свідома архітектура норм, інститутів і практик, що перетворює вітальну безпеку з декларації на керовану реальність [18, с. 7]. Її рівні - стратегічний, інституційний і мікрорівень повсякденної поведінки - мають бути узгоджені «вертикаллю сенсу» [14, с. 107]. На стратегічному рівні йдеться про формалізацію вітальної безпеки у базових доктринах і програмах національної безпеки, охорони здоров‟я, освіти, соціальної політики та цивільного захисту [2, с. 4]: «життєзбереження і гідність» повинні ставати цільовими індикаторами і критеріями оцінки успіху. На інституційному рівні - про перетворення закладів охорони здоров‟я, соціальних служб, системи освіти, місцевого самоврядування та правоохоронних органів у «вузли стійкості» [18, с. 6], спроможні до міжвідомчої взаємодії, спільних тренувань, єдиного протоколювання інцидентів і спільного управління даними про потреби населення. На рівні повсякденності - про поширення культури безпечних практик: від домашніх аптечок і тривожних валіз до алгоритмів дій під час обстрілів, правил медіагігієни, навичок ненасильницької комунікації у стресі та етики взаємодопомоги у чергах, укриттях, пунктах незламності [21, с. 53]. У формулюванні вітальної безпеки як моральної норми важливо уникнути редукції її до індивідуального страху смерті або інституційної бюрократії [14, с. 110]. Як моральна норма, вітальна безпека є імперативом збереження і розкриття людської гідності в умовах загроз; вона наказує діяти так, щоб максимізувати шанси життя - власного і чужого - без перетворення іншого на «інструмент виживання» [13, с. 177]. Її внутрішній зміст - повага до тілесної і психічної недоторканності, пріоритет допомоги уразливому, правдивість повідомлень, стриманість силового впливу, гуманізація процедур [11, с. 198], несприйняття приниження і деперсоналізації. Як норма вона має бути універсалізованою: те, що вимагає особа для себе, має вважатися обов‟язковим і щодо інших, незалежно від статусу, походження, політичних поглядів чи ступеня лояльності. Саме тут зустрічаються мораль і право: мораль формулює універсальний зміст імперативу, право забезпечує його загальність і