Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture: Interdisciplinary Dialogue and New Paradigms‖ (December 1-3, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Astana, Kazakhstan, 2025. – 62 p.

59 з людським болем, втратою, травмою та безнадією. Їхня робота стає не лише адміністративною чи консультативною, а насамперед моральною місією, яка спрямована на відновлення людської гідності, самоповаги, віри у майбутнє. У цьому контексті етична компетентність виступає ключовим показником професіоналізму. Аксіологічний вимір професії соціального працівника виявляється також у його здатності сприяти формуванню культури взаємопідтримки у громаді, що вимагає високої етичної компетентності та професійної відповідальності, що підтверджується постійними інституційними зусиллями, спрямованими на поглиблення знань та відпрацювання механізмів міжвідомчої взаємодії в інтересах дітей. Зокрема, у Вінницькому регіоні було проведено серію навчань на тему «Особливості надання соціальних послуг сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, в яких порушуються права дітей». Ці 6 триденних навчань успішно завершили 120 фахівців із соціальної роботи. Під час практичних занять вони опрацювали ведення випадків (кейс-менеджмент) для сімей, що відмовляються від допомоги або потребують негайного втручання. Загалом, до цих практичних сесій долучились 106 представників служб у справах дітей, що дало змогу фахівцям відпрацювати алгоритми взаємодії на рівні громади [2]. Така цілеспрямована робота над складними етичними дилемами та професійними навичками є прямою умовою стійкості соціальної системи та відновлення соціальної безпеки. Ціннісні орієнтири соціального працівника безпосередньо впливають на якість соціальної безпеки в суспільстві. Якщо діяльність фахівця ґрунтується на чесності, емпатії, справедливості та відповідальності, то система соціальної допомоги стає не лише адміністративним механізмом, а живим простором підтримки, у якому людина відчуває себе не об’єктом, а партнером. Навпаки, формальний підхід, байдужість або корупційні практики руйнують довіру, послаблюють соціальний капітал і поглиблюють почуття незахищеності. Отже, етика працівника соціальної сфери є важливим чинником відновлення соціальної безпеки не лише на індивідуальному, а й на інституційному рівні.