Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Art in Global Context‖ (December 12-14, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Cambridge, United Kingdom, 2025. – 190 p.

176 «Тобто коли підлітки завдають собі болю, їм задається, що таким чином вони знаходять почуття контролю над своїм психологічним станом і емоціями, які постійно турбують» [6]. Однією з ключових характеристик осіб з аутоагресивними тенденціями є схильність до самозвинувачування, катастрофізації життєвих подій та знецінення власної особистості. Такі підлітки переважно зосереджені на негативних аспектах свого життя, перебільшують труднощі та приписують собі відповідальність за більшість невдач, що посилюють емоційне напруження. У межах когнітивно-поведінкового підходу аутоагресивна поведінка також розглядається як наслідок недостатнього сформованих навичок подолання стресу, емоційної регуляції та адаптивного мислення. Відсутність конструктивних стратегій розв’язання конфліктних ситуації сприяє закріпленню деструктивних моделей поведінки. Важливу роль у цьому процесі відіграють стійкі негативні переконання щодо себе, навколишнього світу та власного майбутнього, які підтримують внутрішню дисгармонію та зумовлюють повторювання актів самопошкодження [5]. Українська дослідниця проблеми аутоагресії Г. Пилягіна розглядає аутоагресивну поведінку в межах моделі поведінкової дезадаптації, що формується внаслідок фрустрації. У цьому підході аутоагресія інтерпретується як специфічний спосіб реагування особистості, форма адаптації до психотравмувальних умов та прояв замісних механізмів. Вона назвала три компоненти системи, які необхідні для виникнення аутоагресії: фрустрована людина, психотравмуючу ситуацію та зворотній негативний зв'язок. У разі виникнення екстремальної ситуації, якщо індивід спрямовує свої дії на зміну зовнішніх обставин, такий тип реагування характеризується як агресивний. Натомість у випадках, коли зусилля спрямовуються на зміну самого себе, йдеться про аутоагресивний спосіб реагування. При цьому для агресивної поведінки більш вагомою є біологічна детермінація, тоді як аутоагресина поведінка значною мірою зумовлюється цілісними особистими установками [2].