Proceedings of the International scientific and practical conference “Science, Technology and Culture: Strategies for Sustainable Development” (December 15-17, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Krakow, Poland, 2025. – 120 p.

41 процесу в ЄС ставить перед українською владою завдання формування симпатії до України серед громадян країн-членів ЄС. Культурна дипломатія є одним з методів взаємодії урядів держави з іноземними громадянами. У Стратегії публічної дипломатії Міністерства закордонних справ України 2021-2025 культурна дипломатія визначається як «один з напрямів публічної дипломатії та політики «м’якої сили», метою якої є покращення впізнаваності України та її культурного розмаїття, формування позитивного ставлення громадян інших країн до України» [1]. Культурна дипломатія реалізується через популяризацію кіно, музики, театрального мистецтва, літератури, мови, культурної спадщини та інших здобутків української культури через організацію або участь у культурних заходах (фестивалі, виставки, конференції тощо). Важливим є не лише демонстрація досягнень української культури, але й сприяння розумінню, зацікавленості та зростання попиту на культурну продукцію України. В умовах повномасштабної війни культурна дипломатія також сприяє збереженню стійкої світової уваги до України та є інструментом для мобілізації міжнародної підтримки. В умовах гібридного характеру російсько-української війни РФ намагається нівелювати українську ідентичність. Популяризація української культури стає важливим фактором протидії антиукраїнськім наративам у російській пропаганді. Традиційно діаспору розглядають як потужного недержавного актора. Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, велика міграційна хвиля кардинально змінила якісний та кількісний склад українських громад у країнах ЄС, посиливши їхній потенціал як провідників культурної дипломатії. Початок повномасштабної війни спричинив безпрецедентний наплив тимчасово переміщених осіб до країн ЄС. Нова хвиля мігрантів якісно відрізняється від попередніх еміграцій тим, що включає значну кількість висококваліфікованих фахівців, митців, науковців та громадських активістів, які мали безпосередній досвід життя у сучасній незалежній Україні. Це спричинило кардинальне коригування суб’єктності діаспорних спільнот та активізацію адвокації українських інтересів. Традиційні діаспорні організації,