Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture: Dynamics of Change in the XXI Century‖ (December 1921, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Baku, Azerbaijan, 2026. – 90 p.

68 Політика як мистецтво можливого виникає з розгортання руху протиріч й існує в цьому процесі, що веде до можливих результатів. Як міра можливого політика повинна бути підкріплена філософським баченням співвідношення можливості, дійсності та ймовірності. Філософська реальність – це втілення дійсного і можливого, хоча останнє – мисленєвий образ, в якому є певне припущення, що має під собою реальні передумови, котрі можуть виявитися (чи не виявитися) в об'єкті. Можливість – це потенційна дійсність, передумова виникнення явища, що може здійснитися (стати дійсністю), а може й не здійснитися. Дійсність у цьому контексті – це реалізована можливість, минуле в нинішньому, а можливість – це сучасне у майбутньому [1, с. 393]. Можливість існує лише в уявній дійсності, визріває в її лоні як зачаття нового, певна тенденція розвитку. За своїм характером і змістом можливість зумовлена щораз новою дійсністю, наявним буттям. Це означає, що виникають не будь-які можливості, а такі, якісна характеристика яких залежить від дійсності, яка породжує їх. Але якби всі можливості були дані раз і назавжди, а ніяких нових можливостей не могло б виникнути, то світу загрожувало б неминуче виснаження можливостей. Діалектика можливості й дійсності така, що можливе, ставши дійсним, породжує нові можливості, і так до нескінченності. Все можливе стає таким у силу того, що воно перебуває в дійсності як її спрямованість на зміну, на майбутнє. Можливість чого-небудь – це ще далеко не дійсність, і може бути, що їй ніколи і не судиться стати такою. Всі можливості спрямовані на реалізацію інтересів і володіють певною потенцією. Буття в можливості – це самостійна сфера реальності, при цьому дуже істотна й інколи могутніша за своєю дієвою силою і впливом на політичне буття, ніж дійсність. Так, трагічна можливість війни призводить до величезного напруження, мобілізації матеріальних ресурсів і духовних сил суспільства. Разом з тим, і світла перспектива суспільного розвитку, наприклад, пафос соціалістичних перетворень, спрямовує устремління людей в майбутнє, а їхні потреби й інтереси приносяться у жертву завтрашній «світлій добі».