Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture in the Era of Globalization‖ (December 24-26, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Geneva, Switzerland, 2026. – 234 p.

57 інтелігенція в русі 1960-1980» вірно відзначає, що прем’єрний показ «Тіні забутих предків» С. Параджанова став для української національної інтелігенції можливістю продемонструвати свою позицію щодо репресій, які проводилися радянською владою. Саме національна інтелігенція В. Стус, В. Чорновіл, І. Дзюба стали найвиразнішими представниками, які дали поштовх для зародження дисидентського руху, що своєю діяльністю вбачав захист прав громадян, в т.ч. національної інтелігенції [1]. Основними формами опору у сфері національної політики у своїй монографії «Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х – 1980-ті роки» Ю. Данилюк, О. Бажан називають виникнення різноманітних гуртків і об’єднань у великих та малих містах, які мали на меті поширювати листівки та самвидавську літературу національного характеру. При цьому радянська влада активно взялась за ліквідацію даних осередків, оскільки остерігалась надмірного поширення діяльності таких об’єднань на території УРСР. Проте дані заходи не перешкодили виникненню нових подібних гуртків та об’єднань вже як таємних організацій на квартирах учасників [2]. Однією з перших праць, яка стала поштовхом для формування дисидентського руху була робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» який зазначив, що формальна рівність націй, що закладена в підгрунтя формування Радянського Союзу, вже після смерті В. Леніна, була переглянута в сторону русифікації. Проте з приходом до влади Й. Сталіна, на думку І.Дзюби, почалося поступове згортання українізації, формування доктрини про один радянський народ. При цьому І. Дзюба у своїй праці невипадково зачіпав питання того, що радянська влада проводила політику, спрямовану як проти українців, так і проти інших народів [3]. Таким чином, однією з форм боротьби ставали праці української національної інтелігенції, написані дисидентами як на території УРСР, так і за межами її. У контексті таких праць варто відзначити лист В. Стуса «Я