Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Civilizations: Challenges and Perspectives‖ (December 27-29, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Helsinki, Finland, 2026. – 252 p.

159 УДК 3.37.37.01 Рябчук Марина Олегівна викладач мовного відділу Київський інститут Національної гвардії України ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОЇ ПРАКТИКИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Епоха європейського Середньовіччя (V – початок XVI ст.) характеризується глибокою трансформацією освітньо-виховних практик, зумовленою радикальними соціокультурними змінами, занепадом античної цивілізації та утвердженням християнства як домінантної світоглядної системи. Християнська церква, насамперед у формі західного католицизму, стала головним інституційним та ідеологічним чинником, що визначав зміст, мету й форми освіти та виховання. Перехід від античної до середньовічної культури відбувався в умовах політичної дестабілізації, соціальної фрагментації та демографічних криз, що призвело до занепаду систематичної педагогічної діяльності у ранньому Середньовіччі. Освіта цього періоду зосереджувалася переважно в монастирях і була спрямована на збереження та інтерпретацію сакральних текстів, а також обмеженого кола античної спадщини. Водночас саме монастирі виконували функцію осередків культурної тяглості, бібліотечної справи та інтелектуального життя. Фундамент середньовічної педагогічної думки був закладений працями Августина Блаженного, який розглядав освіту передусім як шлях до пізнання Божої істини. У центрі навчального процесу він ставив віру, авторитет Святого Письма та моральне самовдосконалення, підпорядковуючи знання релігійним цілям. Така модель визначила авторитарний і догматичний характер