Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Civilizations: Challenges and Perspectives‖ (December 27-29, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Helsinki, Finland, 2026. – 252 p.

224 Питання соціального захисту дітей, позбавлених батьківської опіки, а також специфіка їхньої адаптації та виховання перебувають у центрі уваги представників різних наукових галузей — від юриспруденції та педагогіки до психології та соціальної роботи. Сучасні наукові підходи підтверджують тезу, що саме біологічна сім’я є оптимальним середовищем для розвитку дитини. Саме в родинному колі можливо максимально повно забезпечити права дитини, задовольнити її базові потреби та створити фундамент для гармонійного зростання. У працях З. Кияниці та Ж. Петрочко [1, с.41] пропонується класифікація дитячих потреб за трьома векторами:  біологічні: охоплюють питання фізичного здоров’я, харчування, гігієни та рухової активності;  соціальні: стосуються міжособистісних взаємин, формування самостійності, права на вибір та інтеграції в суспільство;  психологічні: включають емоційну підтримку, інтелектуальний розвиток, становлення адекватної самооцінки та естетичне сприйняття світу. Таким чином, для повноцінного розвитку особистості вихователі мають не лише ідентифікувати ці індивідуальні запити, а й оперативно та фахово на них реагувати. Дослідниця Л. Мухіна [2, с. 63], аналізуючи роль емоційного комфорту, підкреслює, що відчуття безпеки та батьківської любові є фундаментальними життєвими пріоритетами дитини. Вона зазначає, що формування впевненої в собі особистості можливе лише за умови стабільного піклування в межах сім’ї, де дорослі створюють простір для самореалізації дитини. Проте категорія дітей-сиріт та дітей, які в силу об’єктивних обставин залишилися без піклування, потребує особливої державної підтримки. Забезпечення їхнього добробуту через альтернативні форми виховання покладається на органи опіки та піклування в межах територіальних громад.