Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Civilizations: Challenges and Perspectives‖ (December 27-29, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Helsinki, Finland, 2026. – 252 p.

225 У наукових пошуках С. Миколюк [3, с.63] діти-сироти розглядаються як особи, що втратили родинне оточення через смерть батьків або позбавлення їх прав. Дослідниця розмежовує поняття «біологічного» сирітства (смерть обох батьків) та «соціального» (набуття відповідного статусу за наявності живих батьків). У свою чергу, В. Кузьмін [4, с.6] акцентує увагу на тому, що такі діти складають специфічну соціальну групу. Через відсутність сімейного досвіду та наявність психологічних травм вони мають суттєво нижчий стартовий потенціал для успішної інтеграції в суспільство порівняно з однолітками. Негативне сприйняття цієї проблеми підтверджується і соціологічними даними. Згідно з опитуванням «Наставництво в Україні: упередження, виклики, потреби» [5, с.9], понад дві третини респондентів (68%) сприймають дітей із досвідом сирітства як «проблемних» або потенційно небезпечних. Таке ставлення пояснюється асоціальними проявами, схильністю до залежностей та низькою готовністю випускників інтернатів до створення власних родин. Попри те, що інституційні заклади все ще поширені в Україні, пріоритет віддається сімейним формам: усиновленню, опіці, прийомним сім’ям чи дитячим будинкам сімейного типу (ДБСТ). Проте юридичні нюанси (батьки в розшуку, полоні, на окупованих територіях або визнані недієздатними) часто унеможливлюють усиновлення, що змушує шукати інші варіанти влаштування. Попри відому шкідливість інтернатного виховання, мережа таких закладів в Україні залишається розгалуженою. Наслідки перебування в інтернатах є невтішними. Згідно зі статистичними даними [6], лише 10% вихованців досягають успішної соціалізації. Значна частина випускників стикається з суворими реаліями: 20% мають проблеми з законом, 23% залишаються без житла, а високий відсоток виявляє схильність до насильства або суїцидальних дій. І. Ярмолинська [7], досліджуючи міжнародний досвід, наголошує, що деінституціалізація є вимушеним кроком через колосальний негативний вплив інтернатів на когнітивний та моральний розвиток, формування агресивної або девіантної поведінки. Реформа передбачає перехід від фінансування ліжко-