Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

164 Важливою її характеристикою є орієнтація на мотиваційні та діяльнісні механізми розвитку, що дозволяє розглядати психічні зміни як результат взаємодії біологічних, соціальних чинників та активності самої особистості. Проблематика вікового розвитку має глибоке історичне коріння. В античній філософії були закладені перші уявлення про динаміку психічного життя людини, у середньовіччі — розвиток психіки осмислювався крізь призму релігійної доктрини, а в епоху Відродження й Просвітництва зросла увага до ролі виховання та навчання з урахуванням вікових особливостей. У ХІХ–ХХ століттях виникли фундаментальні психологічні теорії розвитку особистості, а вітчизняні науковці, зокрема Г. С. Костюк, обґрунтували провідну роль навчання у психічному розвитку. Психічний розвиток особистості зумовлюється складною взаємодією біологічних передумов, соціального середовища та активності людини. Біологічні чинники створюють потенційні можливості розвитку, однак їх реалізація відбувається лише в соціальному контексті — через спілкування, навчання та діяльність. Визначальну роль відіграє активна позиція особистості, яка забезпечує засвоєння соціального досвіду та формування нових психічних утворень. Центральною проблемою вікової психології залишається питання рушійних сил психічного розвитку. Згідно з концепцією Г. С. Костюка, такими силами є внутрішні та зовнішні суперечності між новими потребами особистості та можливостями їх задоволення. Важливе значення має навчання, яке, за Л. С. Виготським, повинно випереджати розвиток, спираючись на зону найближчого розвитку й створюючи умови для переходу на вищий рівень психічної організації. Отже, вікова психологія є ключовою галуззю психологічної науки, що забезпечує наукове розуміння закономірностей психічного розвитку людини впродовж усього життя. Її положення мають не лише теоретичне, а й практичне значення для вдосконалення освітньо-виховної практики та подальшого розвитку міждисциплінарних досліджень психіки особистості.