Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

44 Гризло та його однодумець Лютий-Лютенко вирішили відплатити за злочини більшовикам раптовим і жорстоким ударом. Семен Гризло зібравши у Сухій Калигірці 300 озброєних і добре муштрованих повстанців завдав удару більшовикам. Після перемоги Гризло передав командування Івану Лютому- Лютенку,а сам зайнявся суспільно-політичною роботою та вербуванням свідомих українців до повстанських загонів.. В жовтні 1920 р.через територію Звенигородщини мали пройти частини Кінної армії Будьонного, що ішли на боротьбу проти Врангеля. На нараді більшість отаманів висловилася за те, ―щоб зійти з дороги‖ в тому числі і Семен Гризло, але отаман Ґонта із загоном у 800 козаків атакував червоних сподіваючись на допомогу своїх побратимів, якої не було. Після бою він розшукав Гризла та ―полаявся з ним на смерть‖. Так розійшлися стежки отаманів – далі вони діяли окремо [2, c. 26]. Організувавши новий загін, який нараховував 3000 козаків і старшин Гризло продовжив збройну боротьбу у Холодному Яру, Уманщині, на Звенигородщиніи. Загинув Семен Гризло в бою 3 березня 1921 р. під селом Новоселицею Звенигородського повіту. Свідчення про його останні дні дав козак Іван Тримайло. Коли більшовики вступили на територію Звенигородщини, Семен зі своїм загоном перейшов на Уманщину, в село Іванківці. Там була цукроварня й винокурня. ―Гризло їх зайняв, наче свою певність‖. Більшовики наступали, але козаки трималися стійко. Тоді підійшли нові частини, оточили село і нікого з нього не випускали. Гризло вирішив прорватися крізь оточення. Врезультаті тяжкого бою партизани все ж вирвались із кільця. Але втрати були дуже тяжкі - під Іванківцями загинула майже половина козаків, що були з Гризлом. Сам отаман вискочив на чолі невеликого гурту, решта тих, що прорвалися, розсіялись. ―...У ту ніч, коли Гризло відступав зі своїм гуртком, мело снігом так, що й світу Божого не було видко. - Він не оглядався назад, бо надіявся, що в таку завірюху ворог не буде переслідувати. До нашого містечка Мокра Калигірка не завернув, бо не знати, чи, бува, не було в ньому більшовицького війська, а зупинився зі своїми козаками на одному хуторі. Удосвіта, коли завірюха