Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (January 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Liverpool, United Kingdom, 2026. – 174 p.

69 Система державного регулювання ресторанного господарства в Україні потребує стратегічного оновлення з огляду на багатовимірність сучасних викликів: воєнні ризики, падіння купівельної спроможності, дефіцит кадрів і міграційні процеси, зміни логістики й енергетичної безпеки, цифровізацію сервісів, а також посилення вимог до безпечності харчових продуктів і прозорості бізнес-процесів. У такому контексті стратегічні напрями розвитку регуляторної системи мають бути спрямовані не на посилення формального контролю, а на формування «розумного» регулювання, що підтримує стійкість галузі, забезпечує санітарно-епідеміологічну безпеку, стимулює інновації та легалізацію, водночас знижуючи транзакційні витрати підприємців. Першим стратегічним напрямом є інституційна модернізація регуляторної архітектури. Йдеться про узгодження повноважень і відповідальності органів, що впливають на ресторанний бізнес (санітарний і ветеринарний контроль, захист прав споживачів, податкове адміністрування, муніципальні служби, дозвільні центри). Важливим завданням стає усунення дублювання функцій і «регуляторних розривів», коли один елемент контролю посилюється, а інший залишається слабким, що створює нерівні умови конкуренції. Інституційний розвиток передбачає також посилення ролі професійних об’єднань і механізмів саморегуляції, які можуть стати партнером держави у формуванні стандартів, навчанні, аудиті якості сервісу та етики ведення бізнесу. В умовах євроінтеграції актуальним є зближення українських підходів із практиками ризик-орієнтованого нагляду та принципами належного врядування. Другий напрям – дерегуляція та спрощення процедур входу і функціонування, але не шляхом «скасувати все», а через переведення регуляторного фокусу з процедур на результати. Для ресторанного бізнесу критично важливі швидкість відкриття закладу, прозорі правила розміщення літніх майданчиків, зрозумілі вимоги до планування виробничих зон, вентиляції, утилізації відходів, маркування та інформування споживачів. Стратегічно доцільним є скорочення кількості дозвільних дій, запровадження