Proceedings of the International scientific and practical conference ―Current Issues in Science‖ (January 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. – 179 p.

17 достовірне зниження порівняно з ФМА було виявлено лише за найвищого співвідношення фагоцит:фаг (1:10; p = 0,01; рис. 2Б). Таким чином, в обох досліджуваних популяціях бактеріофаговий препарат підтримував активність інтерналізації на рівні, співставному з базальним, і не індукував вираженої фагоцитарної відповіді, характерної для стимуляції ФМА. За одночасного врахування обох досліджуваних параметрів фагоцитозу (відсотка клітин, що фагоцитують, і СІФ) між моноцитами та нейтрофілами виявлялися відмінні тенденції. Вплив препарату «Піофаг» асоціювався з незначним зниженням загального рівня фагоцитарної активності моноцитів порівняно з нестимульованим контролем (рис. 3A). При цьому спостерігалося помірне підвищення фагоцитарної активності нейтрофілів після обробки фаговим препаратом, найбільш виражене за вищих співвідношень фагів до клітин (медіанні значення log₂-кратної зміни 0,41 для 1:5 та 0,3 для співвідношення клітина:фаг 1:10; рис. 3Б). Водночас зазначені тенденції не досягали статистичної значущості порівняно з базальним рівнем, що свідчить про відсутність істотного посилення або пригнічення фагоцитарної функції в обох популяціях клітин за досліджуваних умов. У сукупності отримані результати вказують на те, що бактеріофаги не виступають сильними активаторами або інгібіторами базальної активності неспецифічного фагоцитозу, а моноцити та нейтрофіли можуть по-різному адаптувати свою функціональну відповідь на контакт із фагами. Виявлені відмінності, ймовірно, відображають притаманну цим популяціям клітин варіабельність експресії рецепторів або залучення внутрішньоклітинних сигнальних шляхів.