Proceedings of the International scientific and practical conference ―Current Issues in Science‖ (January 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. – 179 p.

43 Ключові слова: сакральність, жінка, обрядова традиція, українська культура, міфологія, родючість, календарна обрядовість, родинні обряди, культурна пам‘ять. У традиційній культурі українців жінка здавна посідала особливе місце як носійка сакрального знання, ритуальної пам‘яті та символічних кодів культури. Її роль формувалася в ширшому світоглядному контексті, де жіноче начало ототожнювалося з життєтворчою силою, циклічністю буття та зв‘язком між різними вимірами існування. Саме через жіночі образи й обрядові практики здійснювалася трансляція культурної спадщини, що забезпечувала тяглість традиції [1; 10]. Витоки сакральної місії жінки сягають прадавніх культурних шарів, зокрема землеробських цивілізацій, які існували на території сучасної України. Археологічні матеріали трипільської культури засвідчують домінування культу родючості та жіночого начала, уособленого в образі Великої Матері. Антропоморфні жіночі статуетки, символіка землі, орнаментальні мотиви плодючості свідчать про сакралізацію жіночої здатності до народження як космогонічного принципу [8; 9]. У прадавньому світогляді жінка постає не лише як мати роду, а як універсальний символ життя, що поєднує природний і надприродний світи. Архаїчні уявлення про жіночу сакральність отримали подальший розвиток у язичницькій обрядовості східних слов‘ян. Жіночі божества та напівміфологічні образи - насамперед Мокош, берегині - репрезентують жінку як хранительку життєвого ладу, жіночої праці, родючості та родинного благополуччя [5; 9]. Водночас жіночі персонажі народної міфології часто наділялися амбівалентними рисами, поєднуючи охоронні та потенційно руйнівні функції, що підкреслювало їхній особливий статус посередниць між світами. Жіноча сакральна функція виразно проявлялася в календарній обрядовості, пов‘язаній із природним річним циклом. Весняні, літні та