Proceedings of the International scientific and practical conference ―Current Issues in Science‖ (January 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. – 179 p.

44 жниварські обряди, виконувані переважно дівчатами й жінками, мали на меті магічне забезпечення врожаю, здоров‘я та добробуту громади. Хороводи, співи, символічні дії з водою, рослинами й вогнем засвідчують активну участь жінки в ритуальному акті як суб‘єкта сакральної дії [4; 6]. У цьому контексті жіноче начало ототожнюється з ідеєю оновлення та відродження. Прийняття християнства стало переломним етапом у трансформації жіночої сакральності. Давні вірування не були повністю витіснені, а інтегрувалися в нову релігійну систему. Центральне місце в народній релігійній свідомості посів культ Богородиці, який поєднав християнські уявлення про святість із рисами архаїчної богині-матері [2; 7]. В українській традиції Богородиця постає як заступниця родини, охоронниця дому та жіночої долі, що свідчить про тяглість сакральної жіночої функції в нових символічних формах. У християнську добу сакральна місія жінки поступово переміщується в сферу родинно-обрядової культури. Весільні, родильні та поховальні обряди зберігають глибокий сакральний зміст і залишаються сферою жіночої компетенції. Образи матері, свахи, повитухи, плакальниці виконують функцію ритуальних регуляторів життєвого циклу людини, забезпечуючи перехід між ключовими екзистенційними станами [1; 6]. Жінка в цьому контексті постає як хранителька родової пам‘яті та посередниця між життям і смертю. У ХІХ - на початку ХХ століття традиційна обрядова культура українців зазнає впливу модернізаційних процесів, проте жіноча сакральна функція не зникає. Навіть за умов поступової секуляризації жінка залишається головною носійкою фольклорної традиції, побутової обрядовості, символічної культури вишивки, пісні, обрядової кухні. Саме через жіночий досвід відбувається збереження сакральних смислів у повсякденному житті [6; 9]. Особливо складним для традиційної культури стало ХХ століття, коли ідеологічний тиск сприяв витісненню релігійних та обрядових практик із публічного простору. Водночас жінка виконувала роль носійки латентної культурної пам‘яті, передаючи знання в межах родини та локальної спільноти.