Proceedings of the International scientific and practical conference ―Current Issues in Science‖ (January 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. – 179 p.

52 перспективи повоєнної відбудови. Нормативною точкою відліку є стаття 4 Конституції України, що закріплює принцип єдиного громадянства та ідею однакового правового статусу громадян, незалежно від місця проживання чи фактичних життєвих обставин [1]. Водночас сучасна мобільність і практика багатьох держав демонструють, що множинне громадянство стало поширеним правовим режимом: за узагальненими порівняльними даними, більшість країн допускає набуття другого громадянства без автоматичної втрати первинного [2]. Це створює для України подвійне завдання: з одного боку — використати потенціал громадян, які опинилися за кордоном, та діаспори; з іншого — мінімізувати ризики для національної безпеки, що виникають через конфлікт лояльностей, доступ до публічної служби, питання військового обов‘язку й можливі зловживання правовим статусом. У європейській правовій традиції тривалий час домінувала настороженість до подвійного громадянства, зокрема через уявлення про «вічну вірність» (perpetual allegiance) як обов‘язок громадянина зберігати лояльність одній державі [3]. Такий підхід пояснювався насамперед безпековими міркуваннями: держава прагнула уникнути ситуацій, коли особа з подвійним статусом може обирати вигідніший правовий режим, ухиляючись від обов‘язків або використовуючи захист іншої держави у політично чутливих питаннях. Однак із часом правові системи стали гнучкішими. Це видно на прикладі різних моделей: від відносно ліберального визнання множинного громадянства до дозвільних режимів із переліками «сумісних» держав або договірних механізмів. Порівняльний огляд демонструє, що навіть у межах Європи немає єдиного зразка. Деякі конституційні системи прямо допускають можливість договірного регулювання подвійного громадянства та залишають державі виняткову компетенцію визначати порядок набуття, збереження і втрати громадянства. Показовою є Конституція Іспанії, яка у статті 11 визначає загальні підходи до громадянства і передбачає можливість договорів про подвійне громадянство з певними групами держав, що відображає логіку