Proceedings of the International scientific and practical conference ―Development of Science and Education‖ (January 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Vienna, Austria, 2026. – 207 p.

107 Метою дослідження є формування чіткого морфологічного профілю реанімаційної травми через призму сучасних публікацій. Основна увага зосереджена на пошуку тих диференційно–діагностичних маркерів, що дозволять експерту впевнено розмежувати ятрогенію та сліди насильства. Матеріали та методи. Роботу побудовано на комплексному аналізі та синтезі наукового доробку, що стосується патоморфології реанімації. Пошуковий запит охоплював масив публікацій у базах PubMed, StatPearls та PMC. Аби забезпечити репрезентативність вибірки, ми фокусувалися на мета– аналізах та кейс–стаді, опублікованих у профільних виданнях (зокрема Resuscitation та Forensic Science International). Порівняльно–морфологічний метод дозволив оцінити не лише локалізацію травм, а й їхню специфічність для різних способів реанімації Результати Морфологічний спектр та топографія реанімаційного травматизму Системний аналіз літературних джерел [1, 2, 3] дозволяє класифікувати ятрогенні ушкодження за їхньою локалізацією та патогенезом, виділивши чотири ключові групи. 1. Остеотравматичні ушкодження грудної клітки Скелетна травма – найбільш прогнозований наслідок агресивної СЛР. Характер переломів ребер слугує своєрідним індикатором коректності її виконання. Наприклад, правильна техніка зазвичай дає виражену «дзеркальну» симетрію пошкоджень по передніх лініях (2–6 ребра). Натомість, помилки у проведенні компресій (зміщення рук убік, порушення методики) найчастіше призводить до асиметрії. Важливою ознакою є локалізація переломів груднини. У випадках насильницької травми зазвичай страждає рукоятка, тоді як при реанімації основний удар припадає на тіло груднини. Найтяжчим ускладненням у цій групі є формування «реберного клапана» через множинні фрагментарні переломи, що призводить до флотації грудної стінки. 2. Дермальні маркери та пошкодження м’яких тканин