Proceedings of the International scientific and practical conference “Science in the Modern World” (January 19-21, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 203 p.

118 З цією метою запропоновано рівневе розмежування категорій «мораль», «моральність/моральна автономія», «нравственність» і «Sittlichkeit» як комплементарних, але функціонально різних регуляторів вітальності, що діють на індивідуальному, соціальному та інституційному рівнях. Показано, що мораль виконує роль зовнішньої нормативної координації, моральна автономія - внутрішнього механізму відповідального вибору, нравственність - глибинного життєствердного морального стрижня особистості, тоді як Sittlichkeit репрезентує соціально-інституційне втілення етичного життя спільноти, яке забезпечує відтворення гуманістичних практик і колективної життєстійкості. Обґрунтовано, що ерозія моральної автономії та деградація Sittlichkeit в умовах тривалого кризового тиску формують антивітальні ефекти, які мають не лише гуманітарні, а й прямі безпекові наслідки: зниження соціальної довіри, ослаблення громадянської відповідальності, зростання вітальної вразливості населення та передумови вітальної віктимності як чинника внутрішньої дестабілізації держави. Висновується, що вітальна безпека як антропоцентрична гуманітарна складова національної безпеки має включати багаторівневий етичний компонент як системоутворювальний елемент - інтеграцію внутрішніх ресурсів моральної автономії з правовими, освітніми та психосоціальними інституційними механізмами захисту життя, гідності та суб’єктності. Ключові слова: вітальність; вітальна безпека; національна безпека; мораль; моральна автономія; нравственність; Sittlichkeit; вітально-кризова ситуація; інституційна етичність. Виклад основного матеріалу. Сучасні воєнні та гібридні конфлікти, масові гуманітарні кризи й системні соціальні злами формують специфічний тип соціального досвіду - вітально-кризові ситуації, у яких інтенсивність загроз поєднується з дефіцитом ресурсів подолання, а межа між життям і руйнацією набуває характеру безпосередньої екзистенційної та безпекової реальності [5; 6]. В умовах