Proceedings of the International scientific and practical conference “Science in the Modern World” (January 19-21, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 203 p.

122 У підсумку стає очевидним, що вітальна безпека постає як антропоцентрична складова національної безпеки, що інтегрує внутрішні ресурси моральної автономії та нравственності з інституційними механізмами підтримки життя, гідності й суб’єктності. Ерозія цих рівнів у вітально-кризових ситуаціях запускає типову антивітальну динаміку: послаблення внутрішніх опор → підміна власного вибору зовнішнім тиском → суб’єктна дезактивація → конформізація й смислова редукція → зростання вразливості та схильності до ролі жертви. У такому процесі формується вітальна віктимність як стан, у якому знижена життєвість поєднується з ослабленням моральної автономії й соціальної дієздатності; на колективному рівні це стає фактором внутрішньої дестабілізації, що підриває потенціал суспільства до опору, мобілізації та відновлення. Отже, морально-етичний блок у системі вітальної безпеки має не декоративний, а прикладний статус: він визначає межі дегуманізації, підтримує суб’єктність і відповідальність, а також забезпечує інституційну «прошивку» життєстійкості через Sittlichkeit. Відповідно, профілактика вітальної віктимності повинна мати етико-інституційний характер і включати: підтримку моральної автономії через освіту, розвиток критичного мислення та культури відповідальності; відновлення Sittlichkeit через професійну етику, стандарти взаємодії, правові гарантії гідності та гуманітарні механізми підтримки; плекання нравственності через практики солідарності, взаємодопомоги й смислотворення. У такій постановці вітальна безпека виступає не лише гуманітарною ідеєю, а й реальною антропоцентричною технологією забезпечення національної стійкості. Висновки. Вітально-кризові ситуації воєнного часу актуалізують вітальність як ключовий антропологічний і безпековий ресурс, що визначає не лише індивідуальне виживання, а й рівень суспільної та національної стійкості [5; 9]. У цих умовах морально-етичний вимір постає структурною основою