Proceedings of the International scientific and practical conference “Science in the Modern World” (January 19-21, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 203 p.

93 глобального менеджменту. За таких умов лідерство виходить за межі загальноприйнятих універсальних «кращих практик», і на сьогодні ефективність управлінських рішень, якість комунікації та здатність команди виконувати завдання значною мірою залежать від того, наскільки лідер здатний інтерпретувати контексти, узгоджувати очікування і будувати психологічно безпечну взаємодію між представниками різних культур. Емпіричні та аналітичні дослідження у сфері інтеркультурної компетентності (ІК) свідчать, що її розвиток можливий як через занурення в інше середовищ (міжнародна мобільність), так і через цілеспрямовані педагогічні та тренінгові втручання; при цьому ефективність інтервенцій залежить від дизайну програми, рівня підготовки учасників та контексту застосування [9]. Водночас у практиці управління часто спостерігається дефіцит валідних способів оцінювання ІК та її складових, а переважна більшість інструментів зводиться до самооцінювання, що обмежує точність діагностики й порівнянність результатів [6]. Мета дослідження полягає в спробі обґрунтування інтеркультурної компетентності як ключової спроможності сучасного лідерства, узагальнити її структурні компоненти та запропонувати підходи до впровадження її розвитку в організаціях через оцінювання та управлінські інтервенції. Найбільш поширеним визначенням інтеркультурної компетентності є «здатність комунікувати ефективно й доречно в міжкультурних ситуаціях» [3, С. 254]. У сучасній літературі інтеркультурну компетентність розглядають як інтегровану здатність діяти доречно та ефективно у взаємодії із представниками різних культур, поєднуючи знання, навички спостереження та рефлексивність, та критичне мислення та можливість комунікувати без упереджень. Важливо, що в управлінському контексті ІК проявляється не лише як «знання про інші культури», а як здатність лідера помічати відмінності, інтерпретувати їх без зайвого оцінювання (упередження) та адаптувати комунікацію і узгоджувати правила взаємодії. У науковій літературі існує різноманіття уявлень щодо кількості компонентів інтеркультурної компетентності. Залежно від теоретичної