Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

132 перетворюється на соціальний фон, що змінює структуру довіри, моральні орієнтири, способи прийняття рішень, моделі поведінки та готовність до солідарної дії. У зв’язку з цим пограничність доцільно трактувати як чутливий індикатор вітальності, тобто як аналітичний маркер того, чи зберігає людина (і спільнота) здатність ―залишатися на боці життя‖ — не лише фізично, а смислово й морально [2; 6]. У поєднанні з дефіцитом психологічних, соціальних та інституційних ресурсів пограничність трансформується у вітально-кризову ситуацію — специфічну конфігурацію буттєвих умов, у якій загроза життю та цілісності особистості стає тривалою, а можливості її подолання істотно обмежені. Вітально-кризова ситуація відрізняється від ―звичайної небезпеки‖ тим, що вона змінює саму архітектуру суб’єктності: людина вимушена діяти в умовах, де зовнішні гарантії безпеки є неповними, інформація — фрагментарною, перспективи — невизначеними, а ризик втрат — постійним. У такому середовищі вітальність виявляється не як суто біологічний ресурс виживання, а як здатність зберігати смислову орієнтацію, внутрішню свободу і відповідальну позицію , коли логіка страху, фаталізму й дегуманізації нав’язує альтернативу відмови від активного життєвого вибору [1; 6]. Тому межа ―життя/смерті‖ у вітально-кризових ситуаціях є не лише фізичною, а й морально-екзистенційною: вона проходить через здатність або нездатність суб’єкта підтримувати смисл і гідність як основу дії. У цьому контексті принципового значення набуває екзистенційний вибір як здатність суб’єкта визначати власне ставлення до життя навіть за умов радикальної небезпеки. Вибір між орієнтацією на життя та прийняттям деструктивних моделей реагування (апатії, конформізму, цинічної нормалізації насильства, моральної байдужості) постає не як одноразовий акт, а як тривалий процес внутрішнього самовизначення. Його не можна редукувати до ―волі‖ чи ―характеру‖, оскільки в умовах війни він залежить від тонкої взаємодії трьох контурів: (1) психофізіологічного (виснаження, тривога, соматичні реакції, адаптаційний ресурс), (2) морального (внутрішня нормативність,