Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

133 відповідальність, межі допустимого), (3) смислового (ціль, сенс, перспективність майбутнього). Така багатовимірність дозволяє обґрунтувати, що збереження суб’єктності у пограничних ситуаціях визначається не ―витривалістю‖ як такою, а моральністю як внутрішнім регулятором екзистенційного вибору [3; 5]: здатністю діяти відповідально, спираючись на прийняті цінності, навіть тоді, коли зовнішня нормативність руйнується, а обставини примушують до дегуманізації або ―морального скорочення‖. Моральність у цьому розумінні не тотожна зовнішній моралі як системі приписів; вона є внутрішнім каркасом вітальності, що утримує суб’єкта від розчинення у страху, пасивності або груповій сугестивності. У пограничних умовах моральність працює як механізм ―зшивання‖ смислу й відповідальності: вона дозволяє суб’єкту зберігати мінімальну екзистенційну автономію — здатність сказати ―так‖ життю як ціннісному горизонту дії, а не лише як біологічному факту. Тут важливо підкреслити: моральність у вітально-кризовій ситуації виконує не декларативну, а функціональну роль — вона визначає, чи перетворюється людина на об’єкт обставин, чи залишається джерелом осмисленої дії. Отже, пограничність є середовищем, у якому моральність проявляється як практичний чинник життєстійкості, а її ерозія стає індикатором входження у зону антивітальних ефектів [4; 5]. Особливу евристичну цінність для аналізу пограничності та екзистенційного вибору має концепція Віктора Франкла, який, спираючись на досвід крайнього насильства, довів: навіть у ситуації радикального обмеження зовнішніх можливостей зберігається внутрішня свобода ставлення до обставин, а смислова орієнтація визначає межі життєстійкості. У воєнному контексті франклівська теза набуває не лише психотерапевтичного, а й безпекового значення: смисл є ресурсом, який підтримує здатність витримувати тривалий тиск небезпеки, втрат і невизначеності без руйнування внутрішньої цілісності [3]. Втрата смислу, навпаки, запускає типову деструктивну траєкторію: звуження перспективи → редукція відповідальності → пасивізація → прийняття ролі жертви. Через це орієнтація на життя постає не як інстинкт, а як