Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

134 морально-екзистенційне рішення , що потребує внутрішньої роботи зі смислами та цінностями і має прямі наслідки для поведінкової дієздатності. Пограничність водночас виявляє й межі вітальності. За відсутності смислової опори та моральної автономії суб’єкт схильний до втрати активної життєвої позиції: зростає фаталізм, апатія, психічне виснаження, підвищується сугестивність, посилюється потреба у ―сильному авторитеті‖, знижується критичність оцінок і відповідальність за вибір. У цій динаміці відбувається ключовий зсув — від суб’єктності до об’єктності, коли людина перестає сприймати себе як джерело дії, а її поведінка визначається зовнішніми імпульсами або нав’язаними сценаріями. Це й становить механізм переходу від пограничного стану до вітальної вразливості та подальшої вітальної віктимності [2; 8]: стану, за якого зниження життєвої сили поєднується зі смисловою редукцією та ослабленням моральності як внутрішнього регулятора. У ширшому соціальному вимірі пограничність воєнного часу поширюється з індивідуального рівня на рівень спільнот і суспільства загалом. Масове перебування у стані небезпеки, втрати та руйнації інституцій життєзабезпечення створюють середовище, у якому деградація смислів і моральних орієнтирів може набувати системного характеру [6; 8]: зменшення довіри, поляризація, зниження здатності до солідарної дії, девальвація норм взаємної відповідальності. Це вже не лише гуманітарна проблема — це внутрішньобезпековий ризик , оскільки суспільна стійкість і національна безпека залежать від здатності громадян зберігати суб’єктність, підтримувати легітимні інституції, виконувати правила та взаємодіяти у режимі довіри. У цьому сенсі вітальність перестає бути виключно індивідуальним ресурсом і постає як соціально-обумовлена характеристика, яка потребує інституційної підтримки, інакше антивітальні ефекти накопичуються та підривають потенціал відновлення. Саме тут концепція вітальної безпеки набуває інтегративного сенсу: вона поєднує екзистенційний та соціально-інституційний виміри захисту життя, фіксуючи, що жодні зовнішні заходи безпеки не є достатніми без підтримки