Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (January 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 247 p.

67 частиною приватного права. У період 2024-2025 років, в умовах активної фази переговорів про вступ України до Європейського Союзу, питання адаптації національного законодавства у сфері послуг до стандартів ЄС набуло особливої гостроти. Актуальність теми зумовлена необхідністю пошуку балансу між автономією волі сторін договору та імперативом недискримінації, особливо в умовах цифровізації економіки та поширення дистанційних послуг. Відповідно до ст. 24 Конституції України, рівність прав жінки і чоловіка забезпечується, зокрема, наданням рівних можливостей у громадсько- політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці [1]. Однак, у сфері цивільного обігу ці гарантії потребують конкретизації. Фундаментом європейського підходу до цього питання є Директива Ради 2004/113/ЄС, яка імплементує принцип рівного ставлення до чоловіків і жінок у доступі до товарів та послуг і постачання товарів та послуг. Хоча документ прийнято раніше, його актуальність останніми роками підтверджується новою судовою практикою Суду ЄС та звітами Європейської Комісії щодо цифрових ринків. Ключовим положенням є заборона прямої та непрямої дискримінації за ознакою статі при наданні послуг, які пропонуються громадськості [2]. В Україні ці стандарти відображені у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який у редакції 2024 року продовжує слугувати рамковим документом. Проте, як зазначають дослідники, імплементація цих норм у договірне право часто залишається декларативною без чітких санкцій за порушення у приватному секторі [3]. Центральним інститутом, що регулює рівність доступу до послуг, є конструкція публічного договору (ст. 633 Цивільного кодексу України) [4]. Законодавець імперативно встановлює, що підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. У контексті гендерної рівності це означає заборону відмови у наданні послуг або встановлення різних умов (зокрема ціни) виключно через стать особи. Проблемним аспектом залишається так звана цінова дискримінація.