Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (January 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 302 p.

155 рішень у складних клінічних ситуаціях. Відповідно, розвиток загальних і професійних компетентностей самого науково-педагогічного працівника стає стратегічним пріоритетом розвитку медичних університетів. Ключові слова : заклад вищої освіти, професійні компетентності, цифровізація, персоналізація навчання. Загальні компетентності викладача медичного ЗВО є універсальним підґрунтям, що визначає ефективність його соціальної та професійної взаємодії. До них належать інструментальні, міжперсональні та системні навички [1]. В контексті медичної освіти особливого значення набуває володіння іноземними мовами, що відкриває доступ до актуальних результатів міжнародних клінічних досліджень та протоколів лікування. Це дозволяє викладачеві інтегрувати у навчальний процес найсучасніші досягнення світової медицини [2, с. 117]. Не менш важливою є комунікативна компетентність, яка в медичному середовищі трансформується у здатність до фахового діалогу в системі «викладач – студент – пацієнт». Викладач має демонструвати високий рівень емоційного інтелекту та конфліктологічної культури, що є основою для формування деонтологічних принципів у студентів. Розвиток цих навичок відбувається через постійну саморефлексію та участь у тренінгах з психології спілкування та лідерства. Професійні компетентності як фундамент фахової майстерності Професійна компетентність викладача медичного університету має триєдину природу, оскільки поєднує в собі педагогічну, наукову та клінічну складові. Педагогічна майстерність сьогодні нерозривно пов’язана з володінням інноваційними методиками навчання [4]. Традиційні лекційні форми поступово поступаються місцем інтерактивним технологіям, таким як навчання на основі клінічних випадків або проблемно-орієнтоване навчання. У цих умовах викладач змінює свою роль з «лектора» на «фасилітатора» та «ментора», який