Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (January 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 302 p.

234 житті (лише у зрілому віці він побудував власне житло, а до цього двадцять років поневірявся по чужих кутках). І. Франко страждав на тяжку хворобу: «Параліч рук, який він набув у тюрмі, мав пізніше, без перебільшення, смертельні наслідки для нього…» [5, с. 65]. С. Процюк пише про хворобу Рейтера (реактивний артрит), на яку захворів письменник через нелюдські умови першого арешту. Наступні арешти лише поглибили негативні наслідки. Справжньою трагедією для письменника став параліч рук. Він надиктовував тексти старшому синові Андрію, який доглядав батька, супроводжував у поїздках, виконував обов’язки літературного секретаря. Смерть первістка підкосила І. Франка. Він залишився безпорадним і самотнім. Пізніше догляд за батьком взяла на себе донька Ганна. Її від’їзд до Києва став ще однією втратою: «Тато залишався тут. Залишалися його хворі руки і сльози. Більше ніколи вони не побачилися. Ганна, через воєнні обставини, навіть не змогла побувати на батьковому похороні, все життя гнучись піж тягарем провини» [5, с. 370]. Отже, образ рук – це символ страждання. Ще одним значенням образу рук є жест близькості, прихильності – у дитинстві батько обіймав свого первістка, сам Франко був дуже емоційним і чуттєвим, тому обійми коханої жінки мали велике значення для нього. Тож руки – це маркер тілесності. Важлива деталь – він дуже любив дітей, багато творів писав, тримаючи на руках або на колінах когось із малюків. Сльози у романі маркують тяжку долю І. Франка. З дитинства він переживав численні образи від навколишнього світу – зневажливі вчинки однокласників, обман тощо: «Ніби передчував, як у дорослому житті не раз у нього будуть красти – популярність, можливі гонорари, тепло генія…» [5, с. 13]. Одним із щемливих моментів у романі є епізод, коли малий Івась за відмінні успіхи був нагороджений книжкою у дрогобицькій гімназії. Батько ридав: «Що означав той плач? Гордість за свого старшого сина <…>? Жаль, що він сам усе життя бив залізо? Апофеоз його радості, коли інтуїтивно відчув, як