Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (February 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 324 p.

241 своєрідність через змалювання протистояння антагоністичних сил суспільства, яке зазвичай ставало об‘єктом зображення в історичному творі. Письменники передають сутність епохи через мислення тогочасної людини, вирішуючи завдання зображення впливу певної унікальної часової тональності на людей. Водночас романісти не акцентують на конкретно-історичній детермінованості характеру людини, прагнучи відшукати те спільне, що притаманне людству в усі часи: душевні і духовні властивості; найдавніші пласти людської особистості; фундамент людського «я», що визначає тон і характер сприймання людиною світу і ставлення до інших людей; емоційну забарвленість свідомості [5]. Інтерес до створення образів-узагальнень, що містять риси певного людського типу, стратегії поведінки, життєвої настанови, використовується К. Ішігуро, І. Мак‘юеном, М. Зузаком, Дж. Бойном задля універсалізації історичної ситуації. Історія стає «духовним інструментарієм» для підняття глибинних пластів людської особистості, що є результатом усієї історії людини, прикритої «культурним нашаруванням» соціальних ролей, соціальних характерів тощо. Отже, звернення до національних модусів історичного роману в шкільному курсі зарубіжної літератури дає змогу розглядати цей жанр як відкриту художню систему, у якій історичне минуле осмислюється крізь призму культурної пам‘яті та особистісного досвіду людини. Такий підхід орієнтує учнів не на механічне засвоєння історичних відомостей, а на розуміння внутрішньої логіки епохи, специфіки національного світобачення та універсальних смислів людського буття, що актуалізуються в художньому тексті. У результаті історичний роман постає ефективним засобом формування ціннісного ставлення до історії й культури, а також розвитку здатності учнів інтерпретувати літературний твір у ширшому гуманітарному контексті.