Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (February 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 324 p.

264 наголошуючи, що потреба підтвердити реальність за допомогою світлин і посилити відчуття є формою естетичного споживацтва, притаманного сучасній людині [1, с. 30]. Цю тезу складно заперечити, адже сучасний світ перебуває в постійному потоці фото- й відеопродукції, що охоплює всі сфери людського життя – від приватних архівів до масмедійного та рекламного простору. Польська письменниця Йоанна Ягелло органічно інтегрує феномен фотографії у художню тканину своєї підліткової дилогії, перетворюючи її на повноцінний сюжетотворчий елемент. У романах «Кава з кардамоном» і «Шоколад із чилі» фотографія виконує не лише естетичну, а й соціальну та психологічну функцію, виступаючи засобом фіксації реальності, творчого самовираження та матеріалізації людської пам‘яті. Особливістю роману «Кава з кардамоном» є оповідь, подана крізь призму внутрішнього світу головної героїні – підлітки Халінки. Саме її думки, переживання, сумніви й емоційні коливання формують смислове ядро твору. Подібно до багатьох текстів підліткової літератури, героїня самостійно долає особисті й сімейні труднощі, шукає власну ідентичність, вибудовує дружні та романтичні стосунки й поступово визначається з майбутнім життєвим шляхом. Романи Й. Ягелло вирізняються низкою характерних ознак: активною суб‘єктною позицією героїв-підлітків, відсутністю прямого моралізаторства, оптимістичним емоційним тлом, наявністю молодіжного сленгу, актуальних підліткових захоплень і соціальних реалій. Аналізуючи фото, які створює Халінка, можна простежити певну закономірність у виборі об‘єктів зйомки. Її світлини майже повністю позбавлені зображень людей і зосереджені на пейзажах, архітектурі, предметах міського простору. Вона не фотографує ні себе, ні членів родини, що має глибше психологічне підґрунтя. За спостереженнями арттерапевтів і психологів, люди, які уникають портретної зйомки та надають перевагу зображенню природи або об‘єктів, схильні до внутрішньої тривожності, замкненості й потреби «жити всередині» зображення, не фіксуючи власну присутність [2, с. 178].