Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (February 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 245 p.

242 тверджень достатньо вийти за межі поверхового бачення суспільних процесів і звернутися до аналізу структурних прорахунків центральної влади, що дозволяє глибше зрозуміти причини виникнення повстанського руху. 1917–1920 рр. позначилися численними й організованими спалахами селянських повстанських рухів у Катеринославській, Таврійській, Херсонській та Харківській губерніях, які зумовили появу формувань державного типу. Причини цих масових рухів і створення «повстанських республік» визначалися комплексом соціально-економічних, військово-політичних та історичних чинників. У соціально-економічному вимірі основну частину населення України становило селянство. Станом на 1917 р. селянство Херсонської, Катеринославської, Таврійської та Харківської губерній поділялося на три основні групи: біднота — 60,3 % від загальної кількості селянських господарств, середняки — 24,2 %, «куркулі» та заможні — 15,5 % [5, с. 61–62]. За розмірами землеволодіння ці групи розподілялися таким чином: біднота — 1 – 2,2 десятин, середняки — 2,2 – 6 десятин, заможні — 6 – 25,5 десятин, «куркулі» — понад 25,5 десятин. Основу економічної потужності сільського господарства становили середняки та «куркулі» [7, с. 8]. На відміну від російських селян, для яких характерною була общинна форма організації господарства, українські селяни Лівобережжя надавали перевагу індивідуальному землеволодінню, що сприяло формуванню стійких дрібновласницьких настроїв. Крім того, на Лівобережжі проживали представники чорноморського, донського та кубанського козацтва, які ніколи не перебували в кріпосній залежності та традиційно прагнули політичної й економічної автономії [2, с. 76]. В аграрному питанні, яке закономірно виходило на перший план, селянська більшість Лівобережної України займала позицію, що суттєво розходилася з аграрною політикою, яку провадили уряди революційної Росії та України. Нездатність жодного з них, за винятком короткотривалої спроби більшовиків у січні 1918 року (поширення дії «Декрету про землю» від 8