Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

115 лише як ізольований гемодинамічний феномен, а як маркер порушення вегетативної регуляції серцево-судинної системи. Патофізіологічною основою ОГ є неспроможність компенсаторних механізмів забезпечити адекватну вазоконстрикцію та підтримання серцевого викиду в умовах ортостатичного навантаження. Провідну роль відіграє дисфункція симпатичного відділу вегетативної нервової системи, зниження чутливості барорецепторів та порушення венозного повернення крові до серця [2, с. 38]. Особливої уваги заслуговує автономна недостатність, при якій відсутнє належне підвищення частоти серцевих скорочень у відповідь на ортостаз. Клінічні прояви ортостатичної гіпотензії є поліморфними та включають запаморочення, загальну слабкість, порушення зору, відчуття нестійкості, серцебиття та синкопальні стани. Симптоми, як правило, зменшуються або повністю зникають у положенні лежачи, що має важливе діагностичне значення [3]. У пацієнтів із вегетативними розладами ортостатична гіпотензія часто поєднується з іншими проявами вегетативної дисфункції. Діагностика ОГ ґрунтується на активній ортостатичній пробі з обов’язковим вимірюванням артеріального тиску та частоти серцевих скорочень у динаміці. В окремих клінічних випадках доцільним є використання тилт-проби та добового моніторингу артеріального тиску [4]. Важливим етапом є аналіз медикаментозної терапії та виявлення потенційних вторинних причин ортостатичної гіпотензії. Таким чином, ортостатична гіпотензія є мультифакторним синдромом, що потребує комплексного, індивідуалізованого підходу до діагностики та подальшого ведення пацієнтів.