Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

37 соціальних механізмів відновлення життєвого тонусу. За цих обставин вітальність перестає бути особистісним ресурсом і стає показником стану соціального середовища загалом. У зв’язку з цим протидія антивітальним ефектам війни потребує системного підходу в межах концепції вітальної безпеки. Вітальна безпека у цьому вимірі передбачає не лише фізичний захист життя, а й збереження моральної автономії, підтримку життєвого тонусу та відновлення суб’єктності. Це включає формування інституційних умов, у яких моральність і людська гідність не витісняються логікою насильства, а залишаються нормативною основою соціального буття. Освітні, правові, психосоціальні та гуманітарні механізми мають бути спрямовані на запобігання аномії та дегуманізації як ключовим джерелам антивітальних процесів. Таким чином, війна і соціальна аномія утворюють взаємопов’язаний комплекс чинників, що запускають механізм антивітальних трансформацій, центральною ланкою якого є ерозія моральної автономії. Втрата внутрішньої етичної опори призводить до зниження вітальності, суб’єктної дезактивації та зростання вітальної віктимності, що підтверджує необхідність включення морально-антропологічного виміру до стратегій забезпечення безпеки в умовах війни. Висновки Проведений аналіз засвідчує, що антивітальні ефекти війни мають системний характер і перебувають у тісному взаємозв’язку з процесами соціальної аномії та дегуманізації, які підривають нормативно-ціннісні засади людського буття. У воєнних умовах руйнація соціальних норм і етичних орієнтирів формує середовище моральної невизначеності, в якому ерозія моральної автономії виступає ключовим чинником зниження вітальності особистості. Обґрунтовується, що втрата здатності до відповідального етичного вибору зумовлює падіння життєвого тонусу, виснаження адаптаційних ресурсів і перехід від активної життєвої позиції до стану суб’єктної дезактивації. Такий