Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

36 зберігати орієнтацію на життя. У ситуації аномії моральність перестає виконувати стабілізувальну функцію, що призводить до зниження життєвого тонусу, виснаження адаптаційних ресурсів і втрати смислових орієнтирів. Людина поступово переходить від активної життєвої позиції до стану внутрішньої пасивності, у якому рішення приймаються не на основі цінностей, а під впливом страху, примусу або конформістського пристосування. Саме на цьому етапі формується суб’єктна дезактивація — стан, у якому особистість втрачає відчуття власної агентності та відповідальності за власне життя. Суб’єктна дезактивація є ключовою ланкою у механізмі переходу від аномії до вітальної віктимності. Втрата внутрішньої здатності до вибору та дії знижує опірність до насильства й маніпуляцій, що робить індивіда більш уразливим до повторних травматичних впливів. У цьому контексті вітальна віктимність постає як наслідок тривалого антивітального тиску, а не як індивідуальна слабкість або патологія. Вона характеризується зниженням життєвої енергії, редукцією смислових горизонтів і схильністю до прийняття ролі жертви як «нормального» способу існування у кризовому середовищі. Антивітальні ефекти війни посилюються процесами дегуманізації, що супроводжують аномічні стани. Дегуманізація проявляється у спрощенні образу іншого, знеособленні, виправданні жорстокості та зниженні чутливості до страждання. У такому середовищі людська гідність втрачає статус безумовної цінності, а життя починає оцінюватися з утилітарних або ідеологічних позицій. Це, своєю чергою, підриває фундамент вітальності, оскільки позбавляє особистість смислової опори, необхідної для збереження життєвої активності та моральної цілісності. Важливо підкреслити, що антивітальність у воєнний час має системний характер і не обмежується індивідуальним рівнем. Аномія та дегуманізація охоплюють соціальні інститути, професійні спільноти та інформаційний простір, формуючи культуру виживання замість культури життя. За відсутності інституційної підтримки моральної автономії індивід опиняється у ситуації подвійного тиску: з одного боку — зовнішні загрози, з іншого — відсутність