Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

57 Особливу роль у формуванні жіночих образів відіграє оцінна та метафорично-епітетна лексика. Володимир Винниченко відмовляється від етнографічних штампів і створює психологічно насичені портрети, у яких зовнішність безпосередньо пов’язана з внутрішнім станом персонажа. Метафори хижака, стихії, вогню або, навпаки, холоду й тиші стають засобами типізації жіночих образів. Так, контраст між образами Рити-Пантери та Сніжинки ґрунтується не лише на кольоровій символіці, а й на різних моделях жіночої ідентичності – активної, імпульсивної та холодно-естетизованої [3, c. 3- 4]. Важливою є також практика дегуманізуючих номінацій, коли жінка постає як об’єкт мистецького або психологічного споживання. Такі випадки оголюють конфлікт між жінкою як особистістю та жінкою як «матеріалом», що є характерним для модерністської проблематики Винниченка. Таким чином, система жіночих номінацій у прозі Володимира Винниченка є індикатором глибоких світоглядних і соціальних зрушень. Через використання фемінітивів, трансформацію родинних назв та складну оцінну лексику письменник формує нову мовну модель, у якій жінка постає як активний, самостійний і багатовимірний суб’єкт. Мова його творів не лише відображає реалії епохи, а й випереджає їх, закладаючи підґрунтя для сучасного гендерно чутливого дискурсу в українській літературі.