Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

66 характеризує способи життєдіяльності людини як цілісності, можливості її входження до соціальних інституцій. Четвертий підхід до зазначеної проблеми – це антропоцентризм, який досліджує вчинки людей на основі їх самосвідомості. Антропоцентризм у своїх положеннях щодо сутності людини, її цінностях спирається на наступну методологічну установку: людина є самодостатнім суб’єктом власного життя і долі. Окрім того, актуальною постає проблема єдності світу. Сучасна людина, людина ХХІ ст. примушена жити в такому світі, у якому немає єдності та порядку. Спілкування теж набуває ознак формального спілкування, а мова робить самотніми тих, хто розмовляє. Е.Гуссерль творчо розвинув головні ідеї Р.Декарта та І.Канта щодо проблеми суб’єктивності, але в його положеннях відбувається ще більша «суб’єктивація» [1]. Необхідно погодитися з важливим положенням Ю.Габермаса щодо відсутності взаєморозуміння, яке є ґрунтом для досягнення мети для тих, хто бере на себе зобов’язання діяти сумісно – тоді метою стає досягнення такого взаєморозуміння. Цей процес Ю.Габермас назвав «комунікативними діями» [2]. Сучасний світ характеризується певною хаотичністю. Хаос, що об’єктивно існує в світі, відбивається і на внутрішньому світі людини, на її почуттях, думках, вчинках. У зв’язку з цим закономірним є звернення людини до релігії. Тим більше, що як філософи минулого століття, так і сучасні теологи прагнуть модифікувати, наприклад, християнську релігію, пристосувати і прояснити її положення в історичних, екзистенціальних, «людських» категоріях – як таких, що найбільш адекватно висвітлюють положення Нового Завіту, і як таких, що відповідають світорозумінню конкретної віруючої людини, насиченості її життя духовними, «живими» смислами.