РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

8 1.2. Фольклор і фольклористика Термін «фольклор» був введений у науковий обіг англійським археологом Вільям-Джоном Томсоном у статті «The Folklore» (1846 р.) на позначення «неписаної історії, що фіксує залишки давніх вірувань, звичаїв і подібного в сучасній цивілізації» [14; С.5]. Офіційно це поняття було визнано англійським фольклорним товариством у 1879 році. У широкому значенні фольклор – уся неписана історія примітивних епох, у вузькому – давні звичаї, обряди, церемонії, які перетворилися на забобони чи традиції нижчих станів цивілізованого суспільства. Предметне поле фольклору то розширювалося, то звужувалося. Спершу ним позначали всі явища матеріальної та духовної культури народу, пізніше – тільки народну словесність, народну поезію, усну народну творчість. Сучасна наука пояснює поняття «фольклор» наступним чином: фольклор (англ. folk – народ, lore – мудрість) – частина національної духовної культури, творчою домінантою якої є слово і прийоми його естетичного оформлення, котрим притаманні усне творення і передавання (з уст в уста), імпровізаційність (створення без попередньої підготовки), традиційність (дотримання уставлених норм і форм творення), колективність (поєднання індивідуального і групового), багатогранність побутування (змінність тексту), анонімність (не фіксованість авторства) тощо [14; С.5 – 6]. Є наука, що досліджує теоретичні проблеми фольклору, його історію, етапи розвитку, ідейно-художні структури тощо. Наука про фольклор має назву «фольклористика». Тривалий час фольклористику вважали проміжною ланкою між міфологією й етнологією. Однак вона має власні історію, об’єкт дослідження, польову практику, методики, також слугує пізнавальним інструментом інших наук. Сучасна наука так трактує визначення «фольклористика»: фольклористика – наука, що вивчає закономірності й особливості розвитку, характер і природу, сутність і тематику фольклору, його специфіку, спільність з іншими видами мистецтва [14; С.12].