РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНА ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

9 Фольклор упродовж свого тривалого існування був явищем динамічним, змінюваним, на кожному новому історичному щаблі розвитку набував нових особливостей та ознак, що залежало від змін усієї духовної культури [14; С.7]. Варто звернутися до характеристики української фольклористики ХІХ – початку ХХ ст., оскільки Микола Аркас жив і творив саме тоді. Отже, основний здобуток фольклористики тих років полягає у вироблені й утвердженні наукової методології системного дослідження фольклорного матеріалу різних жанрів, співвідношення національного й інтернаціонального, колективного та індивідуального, понять «фольклор» і «нація», «фольклор» і «мова», «фольклор» і «цивілізація», «фольклор» і «література» тощо. Узагальнити надбання тогочасних українських дослідників можна словами О.Потебні: «І в нас є щось своє, нами і по- нашому зроблене для цивілізації світу; є своє і в науці, і в мистецтві, і в суспільності. Настане час, коли до нас будуть уважно прислухатися і на Заході» [14; С.19]. Варто звернутися і до характеристики тогочасного історичного періоду – бездержавного (ХVІІІ – ХІХ ст.). Українські землі були розірвані між імперіями, що сформувалися на сході та заході; український народ не лише опинився під соціальним визиском, а й став об’єктом імперської асиміляторської політики. Усе це позначилося і на усній народній творчості, в якій почали стихати героїчні інтонації, поступаючись родинно-побутовим, баладним мотивам. У цьому ключі зазнали трансформації думи, пісні, прозові жанри. У зв’язку з утвердженням романтичних тенденцій у літературі, активізацією уваги до української культури, духовності, політичної думки в середовищі патріотично налаштованої інтелігенції (перша половина ХІХ ст.) дещо по-новому зазвучали призабуті інтонації та мотиви. Вони пронизували літературну творчість, збагачуючи її, натомість фольклорна палітра вбирала в себе найближчі народові літературні зразки [14; С.28 – 29].