Розділ 2. Літературний та музичний фольклор у спадщині М. Аркаса

24 Ще в студентські роки, спілкуючись з корифеями українського театру, Микола Миколайович засвоїв закони сценічної режисури. Беручи участь як актор-аматор у виставах М.Л. Кропивницького, він бачив основні методи режисерського сприйняття твору і засоби реалізації його на сцені. Тому, створюючи лібрето опери «Катерина», Аркас виступав одночасно у двох іпостасях: як лібретист та композитор, не розділяючи єдиний творчий процес на окремі складові. Така діяльність свідчить про різнобічність таланту автора. Микола Аркас повністю переробив поему, зміщуючи емоційні і змістові акценти. Він ввів у дію нову особу – молодого хлопця Андрія Безверхого, який символізує в опері позитивну основу. Завдяки цьому виникла оригінальна драматургічна схема: Андрій – Катерина – Іван. Така зав’язка дала можливість побудувати лінію динамічно насиченого лібрето: на перший план була висунута тема нещасливого кохання [3; С.156]. В опері робиться наголос на сильній натурі Катерини, характер якої, як і образ Наталки Полтавки з однойменного твору І.П. Котляревського, глибше розкривається у пісні. Її ніжне, наприклад, ставлення до Івана, еволюція почуттів до спокусника помітна в дуеті з Андрієм «Чи питається наше серденько», а потім і в аріях «Іване, мій любий» та «Ой, згляньтесь, рідні, на моє лихо», у трагічному фіналі – «Не вернусь». Образ Івана – негативний в обох творах. І скрізь він лише епізодичний. Глибше відчути його огидну мораль допомагає в опері благородний образ Андрія, який зумів побачити красу Катерини й зрозуміти її трагедію. Виразними в опері постають і характери батьків Катерини. Їхні глибокі переживання композитор теж передає за допомогою вокальних партій («А хто ж мою головоньку?», «Ох, як тяжко», «Доню моя, безталанна», «Проклятий час, годинонька», «Не можу, не можу, на старості сором»). Відчувається, що батько й мати дівчини щиро бажають їй щастя, проте перебувають у полоні традиційних пересудів [12; С. 25 – 26].