Розділ 2. Літературний та музичний фольклор у спадщині М. Аркаса

23 національного значення. Він намагався говорити з народом мовою музики в найбільш доступних для сприйняття формах – вокальному жанрі. Збирання та обробка народних пісень призвели до подвійного результату. З одного боку з’явився професіоналізм. З іншого Микола Аркас почав усвідомлювати, що проповідувати національно-патріотичні ідеї через фольклорну поетику недостатньо. Слід покласти життя не одного покоління фольклористів-збирачів, щоб відродити національну свідомість через відродження традиційної духовної культури народу [3; С.155 – 156]. Як зазначає В.Жадько, «Аркас над усе кохався в поетичному світі Кобзаря. Ще в студентські роки книги Шевченка стали його настільними, він обожнював Тарасове слово. Громадський пафос Шевченкових поезій, їх глибока народність і реалізм, виняткова музичність та наспівність стали об’єктом творчої уваги багатьох композиторів» [7; С.452]. Так на початку 1890-х років М.М. Аркас розпочав працю над оперою «Катерина», лібрето (словесний текст) якої за поемою Т.Г. Шевченка склав він сам (Додаток Ї) [3; С.156]. Писалося дуже важко. У дуже складному історико-культурному контексті епохи народжувалася опера «Катерина» М.М. Аркаса, котра була закінчена ним у 1892 році, а видана у клавірі – у 1897 (за власний рахунок) [16; С.70]. Опера народилася через потребу дати тогочасному українському драматичному театрові таку виставу, в якій окремі музичні номери не були б розкидані епізодично протягом усієї п’єси, а становили б цільну й основну лінію драматичного оформлення. Основа мелодизму опери «Катерина» – широка кантиленність (наспівність) італійських оперних арій всуміш з наспівністю українського популярного романсу. Опера вийшла досить емоційна, часом зворушлива в цій своїй емоційності, часом з пісенним українським забарвленням [7; С.453 – 454].