Розділ 2. Літературний та музичний фольклор у спадщині М. Аркаса

13 Петро Ткаченко-Галашко, як і його учитель, назавжди увійшов в історію українського кобзарства. У репертуарі кобзаря були українські народні пісні (зокрема історичні, соціально-побутові, жартівливі), революційні та пісні на слова Т.Шевченка. Примітним є той факт, що обидва співці таємно розповсюджували по селах нелегальну літературу. Трагічно закінчилося життя Т.Пархоменка. Взимку 1910 року, після виконання революційної пісні «Трудно, братцы, нам живется», жандарми жорстоко побили кобзаря, після чого він зліг [7; С.494 – 495]. Можемо припустити, що життя П.Ткаченка-Галашко, завершилося так само, бо діяльність їхня майже нічим не відрізнялася, а свідчення з цього приводу відсутні. Життя усіх без вийнятку кобзарів було «несолодким». Відомий заклик М.Хвильового припинити «закобзарення України», «вибивати колом закобзарену психіку народу». У поемі М.Бажана «Сліпці» є такі слова про них – «скиглії», «смердючі недоноски», «юродиві», а їхній репертуар з героїчного епосу потрактовано як «стороті прокляті пісні»: Помреш, як собака, як вигнаний зайда. Догравай, юродивий, спотворену гру! [14; С.269] Наперекір усім бідам кобзарська дума жила, кобзарські струни бриніли. Як писав М.Рильський, «народні душі нікому несила було вбити, – і народне пристрасне слово лунало, ширилося, росло!» [14; С.270]. Майже така ситуація склалася і з «Збіркою українських пісень» Миколи Аркаса. Дехто скаже, що, напевно, недоречно порівнювати людину і творчий наробок. Проте «Збірка» є не лише результатом праці Миколи Миколайовича; це також вистраждані народом біль, гнів і радість селянського буття, що відобразились у піснях.