Бундюченко Т. Формування демократичного світогляду

Випуск 16 Серія: ІСТОРИЧНІ НАУКИ  НАУКОВI ЗАПИСКИ 74 За свої добродіяння брати мали незаперечний авторитет у миколаївці, дбали про розвиток у місті шкіл, його розбудову і благоустрій. Громадськість виклопотала М. А. Аркасу в міської думи звання почесного громадянина Миколаєва. Обох братів із урочистістю й щирим шануванням поховали на міському цвинтарі. Там же знайшов останнє пристанище й син Миколи Андрійовича – Микола Миколайович. Любов до нього земляків усе життя контрастувала з хворобливою підозрілістю місцевого начальства. І це тоді, коли офіційне становище М. М. Аркаса на державній службі було досить міцним і престижним. Він був ад'ютантом командира Чорноморського флоту, займав вагомі посади в губернській ієрархії, був почесним мировим суддею, мав цивільний чин дійсного статського радника [9]. Однак "українофільські'' симпатії М. М. Аркаса (любов до українського народу, його історії й культури) засуджувалися певними державними служаками. Звичайно, що опис земного шляху людини з таким тавром не міг потрапити до "Русского биографического словяря" Мати М. М. Аркаса – Софія Петрівна – справила великий вплив на формування патріотичних почуттів сина. Хоч і була вона донькою високого урядовця Чорноморського флоту в чині дійсного статського радника, але й не, забувала, що походила з роду української козацької старшини Богдановичів. Її батько, Петро Григорович Богданович, 1793 р. був переведений у Чорноморський флот із бунчукових товаришів Полтавського полку. Родина, мати прищепили синові любов до української народної пісні, казок, звичаїв, до народу й мальовничої природи України, навчили його рідної мови, посіяли зерно українського патріотизму, виховали й зміцнили в нього український менталітет [2] Рід Богдановичів був шяхетсько-старшинський, походив з Шевченкового краю – Чигиринщини, з часом його представники в період «Великої Руїни» (II половина XVII ст.) переселилися на Полтавщину. З універсалів гетьманів І. Мазепи, І. Скоропадського та К. Розумовського виходить, що Богдановичі під час війни з Карлом ХП були на боці Петра І. Прадід М. М. Аркаса, по бабусі Петро Богданович, син військового товариша полтавського ІІ полку Григорія, 1761-го року народження, помер у чині статського радника 1834 р. в Миколаєві. Тут був і похований у заснованій м же усипальниці Богдановичів. З дитинства він відчув себе сином України. Усе це яскраво виявлялося й під час щорічного літнього перебування в маєтностях батьків у с. Богданівці (нині Стара Богданівка поблизу Миколаєва) та в с. Христофорівці (тепер Баштанського району) [5]. Саме в родоводі Аркасів можна дослідити, як поєднання грецької та української крові породило, зокрема в Північній Чорноморії, низку обдарованих митців і науковців. Аркас народився 26 грудня 1852 р. (за старим календарним стилем), або 7 січня 1853 р. (за новим календарним стилем) в сім'ї адмірала, головного командира Чорноморського флоту, котрий з 1871 по 1881 рік був військовим губернатором Миколаєва – Миколи Андрійовича Аркаса (1816 – 1881). За даними миколаївського краєзнавця та музейного працівника Т. Ф. Камінського, який особисто знав Миколу Аркаса, народився він у будинку по вулиці Нікольській. Це тепер навпроти головного корпусу Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Будинок належав дворянській родині Ворожейкіних, з якою