Бундюченко Т. Формування демократичного світогляду

 НАУКОВI ЗАПИСКИ Серія: ІСТОРИЧНІ НАУКИ Випуск 16 75 дружили Аркаси. Батько – пізніше адмірал – саме був у дуже тривалому службовому відрядженні в Петербурзі. На цей час Софію Петрівну взяла до себе сім'я Ворожейкіних. У їхньому будинку, що зберігся до цього часу, й побачив світло життя майбутній діяч української культури [6]. М. М. Аркас (853 – 909) займає чільне місце серед провідних діячів українського національного відродження. Усе його свідоме життя було присвячене служінню української ідеї. Безумовно, діяльна та енергійна натура адмірала М. А. Аркаса та вплив на його дітей. Відповідальність, глибока переконливість, наполегливість – ці риси були притаманні найкращим представникам роду [3]. Микола Андрійович та Софія Петрівна мали сімох дітей: Віру (померла немовлям, похована в Севастополі), Миколу, Костянтина (1854 – 1889), Петра (1855 – 1857), Андрія, Софію (1861 – 1878), Володимира (1862 – 1889). Здавалося б, що після такої потужної особистості, як М. А. Аркас, природа  відпочине  на його дітях. Але поєднання Аркасів з міцним козацьким родом Богдановичів дало новий поштовх розвиткові їхнього родоводу, який, власне кажучи, став ментально родом українським. Продовжився він по лінії М. М. Аркаса, якому долею судилося стати єдиним спадкоємцем і стрижнем роду. На відміну від батька, М. М. Аркас своє життя присвятив діяльності на ниві українського національного відродження [2]. Перші роки свого життя М. М. Аркас провів у північній столиці Російської імперії. Виховання отримав традиційне: гувернер-німець і бонна-англійка доглядали дотепну дитину. Але маленький Микола генетично був пов'язаний з простим українським народом, бо його мати – українка, виховувалася серед селянських дітей і так само дивилася на виховання своєї власної дитини. І хоча Софія Петрівна розмовляла в родині російською мовою, але пестила й плекала свого синочка мовою рідною. Її зовсім не хвилювало, що в маєтку Микола змалечку проводить час на стайні, слухаючи розповіді старих козаків-службовців про давнину. Батька майже ніколи не було вдома, а тому він не втручався в цей стихійний виховний процес [4]. Мати прищепила синові любов до народної пісні та казки, до народу й України, навчила його рідної мови – власне прищепила йому український менталітет, посіяла зерно українського патріотизму. Дослідники вважають, що з дитинства він відчував себе сином України. Усе це яскраво виявилося й під час щорічного перебування влітку в маєтку Стара Богданівка [7]. У шкільні й студентські канікули одягнений «по-народному» Микола був серед трудівників поля чи на тваринницькій фермі селян, охоче долучався до праці, залюбки спілкувався з простими людьми. Батькові це було недовподоби. А коли ще й довідався про закоханість сина, його захоплення селянською дівчиною Яриною, а не Оксаною, як називав її, сестру побратима М. М. Аркаса Петра Сала, та ще й намір одружитися з нею, то не на жарт сполошився. Батько негайно влаштував його на державну службу до канцелярії військово-морського відомства в Миколаєві. Наступного року батько навіть відправив Миколу в тривале закордонне відрядження до Константинополя, а потім – до Галаца. Коли Миколі виповнилося 9 років, батько віддав його в училище правознавства в Петербурзі. Це була школа закритого типу, де виховувалася майбутня еліта країни зокрема Петро Ілліч і Модест Ілліч Чайковські. Проте